"Самотня"

Її серце тріпоче, воно жити хоче!
Й зі скелі зірватись хоче вночі.
Самотня лебідка на скелі ридає,
Згадати не може – де діла любов.
Що сталося з нею в тій ночі далекій,
Де взнати про долю персони своїй.
Не знає дівчина, де долю шукати.
Знає лише де смерть віднайти.

Сонце зайшло. Самотньо блукає,
дівчина на грані, у порізаної скелі.
А хвилі безжалісно б’ються об скелі,
Кидаючи краплі їй на лице.

Самотньо в тугах серце крає,
Де ж ділося буття її?
Без рідних в світі залишилась,
Не зна де діти воду з очей.

А вона ллється без пририву.
Не заспокоїться ніяк.
Вода солона, гірка в неї,
Все ллється з поспіхом…Чому?

Вона залишилась самотня,
І мати скрилась у пітьмі,
І чоловік пішов в дорогу,
В ту саму бездну. І заснув.

У чому сенс не зна ніхто,
Лиш сам зна той, хто нас створив.
І дивлячись з небес нам в очі,
Не забере страждання й сліз.

Вона ридатиме ще довго,
Покличе матінку свою,
І звинуватив всіх у зраді,
Зірветься в низ…І до небес.