Тут - бо там не можна, а кортить же щоб роздовбав хтось
ПЕДАГОГ
Чи може то байдужий фатум,
Чи генотип, чи ниций фарт,
Та ще дівчиськом вайлуватим
Таємний сенс звичайних фарб
Вже знала я, та й малювала
Чарівний світ дитячих мрій,
В якому образів навала
Вставала в ще непевний стрій.
Тому батьки, хоч і наївні,
Одного разу - пальці в хрест
І відвезли свою царівну
В художню школу скласти тест.
Намалювала, пам`ятаю,
Прозору річку, світлий ліс,
А знизу, в краплях водограю,
Своє дівоче – „Цимбаліст”...
Експерт підкравсь до мене ззаду
(я й досі озиратись мушу),
І темну фарбу – пензлем з аду –
В пейзаж став ляпать, наче в душу.
Ще й гуркотів: "Дивись, Ван Гог"
І темно-жовтим грубим гноєм
Вкалякав ліс мій, педагог.
Хоч хист признав. Батьки раді.
Як же я плакала тоді...
(С) Шень